Щороку 31 грудня згадую попередній рік 31грудня і думаю про те що час, час, час єдиний ресурс який не можна не повернути ні продати, ні купити. Тому хочу побажати нам усім використати дорогоцінний час якнайкраще.
Наша команда продовжує йти маленькими, але впевненими кроками новим шляхом. Робимо помилки, вчимося домовлятися, пристосовуємось до викликів часу та обставин. Одним словом живемо)
Одне із завдань, яке ми ставили в проєкті, це об'єднати роботу команд супроводу дитини з ООП, вчителя та асистента-вчителя з нашою командою в один ланцюжок взаємодії.
Думаю не потрібно пояснювати, чому це так важливо. Не скажу, що тут все легко, але вода камінь точить. Давайте будемо чесні, найбільша проблема у викладачів – це страх не розуміння фізіології дітей з ООП. І тут потрібно пояснювання, практичні приклади, а саме головне показати досягнення дитини, щоб у когось з фахівців, можливо, з'явився професійний азарт, "... а чому в інших виходить, а я що гірший..."
Спільні зустрічі відбулись вже в декількох командах супроводу. Це ще дає один позитивний момент, що самі фахівці розуміють підтримку, можливість запитати та, дійсно усвідомлюють себе частиною команди. У всякому разі усі зусилля нашої команди направляються на поєднання усього ланцюжка підтримки дитини у школі. Попереду ще багато, але тільки маленькими кроками можливо подолати шлях)
Радію за дітей! Вони стали друзями. Батьківські збори теж стають частиною групової взаємодії. Школа школою, а більшу частину життя дитина вдома, тому усі отримані знання, навички обов'язково потрібно закріплювати повсякденно. Питаємо у батьків чи з задоволенням діти ідуть до школи? А коли зустрічаємось у школі, питання відпадають самі по собі, бо бачу які вони раді коли зустрічаються...
Немає коментарів:
Дописати коментар